В Україні тривають спроби законодавчо врегулювати численні ініціативи з об`єднання вітчизняних населених пунктів в агломерації.

Юрій Кватерчук, Голова Ради Асоціації “Кола українських будівельників” (КУБ)

Якщо влада та експертне середовище зуміють створити дієвий закон, велика кількість вітчизняних регіонів отримають значний імпульс для розвитку, – суттєвий позитивний вплив відчує й містобудівна сфера держави.

На стадії експертного розгляду, зокрема, сьогодні перебуває проект Закону України №2637 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення правових підстав для утворення агломерації як однієї з форм співробітництва територіальних громад». Таким чином маємо вже чергову спробу законодавчо врегулювати ситуацію, яка де-факто існує в Україні: чимало населених пунктів, розташованих поблизу великих міст, фактично утворюють з ними єдиний мегаполіс. Мешканці ж приміських містечок, які працюють у метрополії, з одного боку сприяють її розвиткові, забезпечуючи робочою силою, але з іншого – створюють додаткове навантаження на громадський транспорт, на дорожню інфраструктуру, що призводить до погіршення трафіка та стану навколишнього середовища.

При цьому таке об`єднання в єдиний мегаполіс не оформлене юридично, а отже не існує координаційної структури, яка би займалася його плануванням, розвитком, організацією життєдіяльності. А відтак не існує й ефективних шляхів розв`язання проблем: логістичних, ресурсних, містобудівних, які намагаються розв`язувати одночасно у різних центрах впливу, переважно що аж ніяк не сприяє ефективності ухвалених рішень. Також залишаються нереалізованими потенційні можливості таких об`єднань, які могли би принести користь державі й громаді – економічне зростання та підвищення якості життя.

Залишаються нереалізованими навіть попри те, що перші ініціативи державного регулювання агломерацій з`явилися ще в 90-х роках минулого століття; чотири роки тому не вдалося ухвалити проект Закону «Про міські агломерації» №6743, вже понад рік як маємо зареєстрований законопроект №2637, але він – за твердженням його авторів – сьогодні також потребує змін.

Міжнародний досвід показує, що створення агломерацій сприяє розвитку як головного міста, навколо якого об`єднуються міста-супутники, так і цих населених пунктів. Як приклад можна навести «Великий Лондон», «Великий Париж», «Брюсельський столичний регіон»: де формується єдина управлінська структура, що регулює і метрополію, і ці ж самі найближчі приміські населені пункти, які входять до складу територіального об`єднання.

Свою ефективність довів й інший тип об`єднання, – коли в одну структуру входять приблизно рівні за кількістю населення міста без домінуючого центру: поліцентрична агломерація, або конурбація. Чи не найяскравіший приклад – «Рандстад», що її утворили на заході Нідерландів і до якої входять Амстердам, Роттердам, Гаага і Утрехт, тобто, майже половина населення країни.

Переконаний, у наших реаліях мають підстави для успіху обидві моделі: з одного боку «Великий Київ», «Великий Харків», «Великий Львів», з другого – скупчення населених пунктів у деяких східних регіонах, міста на південному заході Львівщини тощо.

Втім, щоби новий законопроект виявився ефективним, об`єднання в агломерації має відбуватися не під адміністративним тиском, а на засадах добровільності. Таким чином для мешканців взаємовигідне об`єднання означатиме створення додаткового інструменту для вирішення їхніх соціальних, логістичних, містобудівних проблем, запровадження вдосконалених правил урбаністики, а також гарантуватиме принципи взаємної відповідальності.

При утворенні агломерацій необхідно враховувати ще і результати децентралізації, яка вже завершена в Україні. Адже подекуди мова піде не лише про інтереси тих чи інших населених пунктів, але і про пріоритети нових об’єднаних громад. Тож новий Закон про агломерації не може обмежувати права і можливості для новостворених ОТГ. Втім, у випадках, коли частина населення деяких громад не задоволена конфігурацією нового утворення, агломераційна модель може, навпаки, стати виходом із ситуації.

Важливими є проблеми управління, створення спільного бюджету та пошуку джерел його наповнення. Для збільшення економічної ефективності агломерації, на нашу думку, права цього об`єднання варто розширити – у порівнянні із пропозиціями 2019 року. Одна із таких додаткових функцій – гармонізація містобудівної діяльності. Зокрема, існуючі сьогодні ДБН щодо обмеження висотності, не враховують процесу неформалізованого утворення мегаполісів.

Йдеться, зокрема, про ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», які вступили в дію в 2018 році і обмежують максимальну висоту житлової забудови в залежності від класифікації населених пунктів та чисельності їх населення. Сьогодні не всі їхні положення враховують реальну ситуацію.

Адже з одного боку ці обмеження і справді стають на заваді неконтрольованій забудові малих населених пунктів, що не мають достатніх інженерних комунікацій та соціальної інфраструктури. У таких населених пунктах – невеликих за розмірами, кількістю мешканців і при цьому віддалених від великих міст – висотна забудова й справді містить додаткові ризики. Але ж зовсім інша річ, якщо такий населений пункт є сателітом великого міста і фактично утворює з ним єдину адміністративно-господарську структуру, – а тому лише формально може вважатися населеним пунктом із незначною кількістю постійних мешканців. В цьому випадку обмеження на забудову вже мають деструктивний характер, стримують економічний розвиток міст і перешкоджають вирішенню соціальних проблем мешканців.

Управління новоствореними агломераціями – чи це буде адміністрація, як у деяких європейських державах, чи урядова рада із президією директорів і власним виконавчим органом, як у деяких агломераційних утвореннях в США – мусять мати повноваження для врегулювання цих та інших проблем, не врахованих у чинному законодавстві. А також дієві органи контролю за їх роботою.

Підсумовуючи сказане, агломерації створюють задля збільшення економічної ефективності територій та поліпшення якості життя людей. Принаймні таким є європейський досвід, коли, за статистичними даними, великі міські агломерації в ЄС забезпечують близько 70 відсотків ВВП, в них реєструють найвищі темпи зростання населення, ці об`єднання створюють значну частку нових робочих місць і в них концентрується значна частка людей з вищою освітою.

Існують прогнози, за якими через кілька десятків років в агломераціях, утворених за різними методами, в Україні житиме до 15 млн. осіб: це приблизно третина всього населення нашої держави. Ймовірність, що така модель у вітчизняних регіонах і справді розвиватиметься настільки бурхливо, робить створення законодавчої бази щодо створення агломерацій особливо важливим і відповідальним завданням. Яке вимагає підвищеної уваги до себе.

Читайте матеріал на Ліга.Блоги.

 

Невірно вказано URL

Залишити відгук

Ваш email не буде оприлюднено.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.